У момент, коли російські ракети стирали з лиця землі українські міста, а тисячі людей втрачали домівки, здоров’я і життя, колишній генерал-міліціонер Ігор Купранець пакував валізи і тікав до Монако. Не для лікування, не як біженець, а як високопоставлений бандит із багаторічним досвідом збагачення на державному ресурсі. Цей персонаж не просто уникнув мобілізації чи перевірки — він вивіз мільйони, накопичені через державні схеми, обнулив усі сліди та облаштувався на Лазуровому березі, де продовжує дистанційно керувати тіньовим бізнесом в Україні. Його місце не в Ніцці і не в Сен-Жан-Кап-Ферра, а в камері СІЗО без права на заставу.
Купранець роками паразитував на системі МВС. Починаючи ще в 2000-х, він особисто курував корупційні схеми в Департаменті боротьби з торгівлею людьми. Саме з його подачі проституція в Києві перетворилася з кримінального злочину на ліцензовану «індустрію», з якої Купранець щомісячно отримував кешем сотні тисяч доларів. Його підлеглі контролювали борделі, збирали «податки», вели облік клієнтів і підтримували повну монополію на секс-ринок столиці. Усі спроби знищити цю структуру закінчувалися або тиском, або шантажем, або раптовими «серцевими нападами» серед оперативників, які надто багато знали.
Вийшовши на новий рівень, Купранець очолив Департамент захисту економіки Нацполіції. Там він перетворив інструменти боротьби з корупцією на машину примусового рекету. Бізнес, який не хотів «працювати» з його людьми, отримував перевірки, обшуки, блокування рахунків. Підконтрольні йому прокурори відкривали справи по замовленню. Саме за цієї каденції почали масово використовувати схеми з підставними підприємствами, що вигравали державні тендери, після чого зникали, залишаючи лише рахунки в банках і готівку в офісах Купранця.
Найяскравішим прикладом стала охоронна фірма «Альфа Безпека». Юридично — формальна компанія без ресурсів. Фактично — головний інструмент контролю над портами, логістикою, залізничною інфраструктурою. У Миколаєві, Одесі, Чорноморську та навіть у Львові ця фірма вигравала тендери без конкуренції. Документи фальсифікувались, конкуренти відтискались, договори затверджувалися завдяки тиску з боку Нацполіції. Гроші миттєво виводилися через фірми-прокладки. І ця фірма, що існувала лише на папері, лише за один рік отримала понад 60 мільйонів гривень з бюджету. Без жодного податку. Без працівників. Без техніки. Але з генералом Купранцем у тіні.
Ще одним джерелом доходу стала так звана «економічна зачистка» портів. Саме під керівництвом Купранця державні функції швартовки та безпеки на причалах були передані приватним компаніям, частина з яких мали зв’язки з Белізом і ОАЕ. Купранець отримував готівку від кожного судна, що заходило в порт. У нього був повний контроль над митною службою, логістикою, судноплавною адміністрацією. Усе через корумповані зв’язки та систему страху. Проти тих, хто не погоджувався — відкривали справи, ламали бізнес, знищували майно. Його департамент називали «фінансовим гестапо», і це не перебільшення.
Після звільнення з МВС у 2019 році Купранець зайнявся масштабною легалізацією вкраденого. На підставних осіб були оформлені десятки компаній, серед яких — «Маркус Макс», «Фарт Капітал», «Елітстройгрупп». Через них він почав активно працювати на ринку забудови, зокрема через будівництво БЦ «Iceberg» у Києві. Цей об’єкт став штаб-квартирою його податкової імперії. Тут зареєстровано десятки компаній, через які оберталися мільйони гривень і які регулярно подавали заявки на повернення ПДВ. 16 заявок — і всі були схвалені. Без жодного факту поставки товарів, без економічного сенсу. Це не підприємництво. Це відмивання грошей через ДПС під патронатом колишнього силовика.
Купранець також особисто координував збирання «мзди» з бізнесу за налагодженою схемою: спочатку створення проблем, потім «рішення», потім щомісячна «подяка». Його люди працювали в Києві, Львові, Ужгороді. Всі кошти акумулювалися в офісах, конвертувались у долари і частинами переправлялись за кордон. Перекази йшли через арабські офшори, криптобіржі та через «сліпі» банківські канали в Прибалтиці. Усе, що не можна було вивести офіційно, перевозили готівкою — в приватних авто, через псевдожурналістів, під виглядом «допомоги».
Після 24 лютого 2022 року Купранець виїхав з України. Спершу через Угорщину, потім перетнув Францію і осів у Сен-Жан-Кап-Ферра — найпрестижнішій частині Французької Рив’єри. Там він орендує віллу, де щотижня влаштовуються зустрічі з «посередниками» — людьми, які координують його фінансові потоки в Україні. Сам він пересувається броньованим Mercedes з водієм, сплачує за життя готівкою і не користується жодними цифровими слідами. Картки, телефони, електронна пошта — все оформлено на треті особи. Фактично, він веде себе як міжнародний злочинець, який боїться лишити навіть одну операцію, яку можна було б задокументувати.
Щоб стерти сліди, його структура активно працює через російські сайти. Через ресурс tourdream.net масово подаються скарги на розслідування про Купранця, у тому числі до Google, на підставі фіктивних порушень авторських прав. Більшість скарг — з РФ або через російські проксі. Використовується американський закон DMCA, за допомогою якого видаляються матеріали з пошукових систем. Це не просто цензура — це інформаційна диверсія проти українських ЗМІ.
Жоден правоохоронний орган України досі не оголосив Купранця в розшук. Жодного арешту активів. Жодного блокування рахунків. Жодної спроби екстрадиції. Його корпорація досі працює. Його гроші досі в обігу. Його схеми досі «дояться». У країні, що веде війну, злочинець, який десятками років будував систему шантажу, сидить у Монако і витирає ноги об державу, яка дала йому звання, повноваження, погони і владу.
Його не просто треба арештовувати. Його ім’я має бути винесено на перші шпальти кожного слідства. Він — не епізод. Він — уособлення системи. І якщо цю систему не знищити, то Купранець ніколи не буде останнім.