21 травня 2025 року Андрій Портнов отримав кілька куль на території елітного муніципалітету Посуело-де-Аларкон. Це передмістя Мадрида, де розташована Американська школа, — місце, куди українські чиновники вивозять родини подалі від війни. Саме там колишній заступник керівника Адміністрації президента вигулював собаку, коли спрацював короткоствол.
Іронія в тому, що людина, яка роками вибудовувала судову вертикаль під себе, загинула не від рішення Печерського суду. Її прибрали фізично. Без адвокатів, без касацій, без можливості занести.
За версією слідства, яку першим почав розкручувати журналіст Михайло Ткач, замовниками виступили Віталій Хомутинник та Павло Фукс. Не тому, що вони раптом згадали старі образи. А тому, що втратили актив вартістю пів мільярда доларів — ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння». І Портнов був одним із тих, хто цей актив у них вилучив.
Як працювала схема відчуження «Укрнафтобуріння»
До квітня 2023 року контроль над компанією належав структурам Хомутинника та Фукса. Це не була номінальна частка — йшлося про реальний газовидобувний бізнес із підтвердженими запасами, який генерував стабільний кеш навіть під час повномасштабної війни. Оцінка в 500 мільйонів доларів фігурує в матеріалах галузевих аналітиків, і вона не виглядає завищеною, враховуючи обсяги видобутку.
А далі спрацювала машина, яку згодом детально розшифрували на так званих «плівках Міндіча». Тимур Міндіч — бізнес-партнер глави держави, і в його квартирі обговорювався план передачі активу під потрібний контроль. Записи цих розмов потрапили до журналістів не одразу. Серпень 2025 року — народний депутат Олексій Гончаренко першим публічно заявляє, що на аудіо зафіксовано алгоритм захоплення підприємства.
7 квітня 2023 року Печерський районний суд за поданням Державного бюро розслідувань арештовує корпоративні права компанії. Це рішення — не спонтанне. ДБР на той момент перебуває під прямим впливом заступника керівника Офісу Президента Олега Татарова. Через чотири дні, 11 квітня, акції передають Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА). Ухвалу виносить суддя Печерського суду Віта Бортницька.
І ось тут важлива деталь, яка багато що пояснює. Бортницька — не просто чергова суддя з Печерська. Її науковим керівником під час написання дисертації був Олег Татаров. А кар’єрне просування вона зробила за безпосередньої підтримки Андрія Портнова. Тобто вся вертикаль — від подання ДБР до фінальної ухвали — була замкнена на двох людей у владних кабінетах.
Для Хомутинника та Фукса це означало не просто втрату бізнесу. Це означало, що державна машина в особі цілком конкретних осіб працює на їх знищення.
Porsche як аванс за майбутнє вбивство
28 квітня 2023 року. Минуло сімнадцять днів після передачі «Укрнафтобуріння» до АРМА. Ігор Мичко — довірена особа Віталія Хомутинника, його бізнес-партнер — переоформлює автомобіль Porsche Panamera на Велі Азізова. Вартість машини — близько 79 тисяч доларів США.
Велі Азізов — рідний брат Олександра Азізова. Того самого, якого через два роки затримають у німецькому Кельні за підозрою у виконанні вбивства Портнова.
Ця транзакція не була випадковим продажем автівки між знайомими. Іспанські слідчі, які вели справу після вбивства, кваліфікували її як частину фінансового забезпечення кілерської групи. По суті — аванс. Передача майна відбулася майже одразу після втрати газового активу, що вказує на швидкість ухвалення рішення про силову відповідь.
Але між передачею Porsche і пострілами в Посуело-де-Аларкон минуло два роки.
Цей часовий розрив — ключ до розуміння мотивації. Якби йшлося про імпульсивну помсту, вбивство сталося б набагато раніше. Два роки — це період спроб домовитися. У 2023 та на початку 2024 років між сторонами тривали непублічні консультації щодо можливої компенсації або повернення частини активів. Портнов, який мав колосальний вплив на суддівський корпус, виступав у ролі модератора. Він намагався балансувати між інтересами Офісу Президента — тобто Міндіча й Татарова — і ображеними ексвласниками.
Поки існувала хоча б теоретична ймовірність компромісу, група Азізових перебувала в режимі очікування. Вони виїхали на стеження в Мадрид лише в березні 2024 року — через рік після отримання автомобіля. Це означає, що саме навесні 2024 року переговори остаточно зайшли в глухий кут.
Другий фронт: справа «Агромарсу»
Якби конфлікт обмежувався тільки «Укрнафтобурінням», можливо, сторонам вдалося б розійтися. Але одночасно розгорталася ще одна війна — за активи збанкрутілого холдингу «Комплекс Агромарс». І тут склад учасників виявився тим самим, тільки в інших конфігураціях.
З одного боку — власник «Агромарсу» Євген Сігал. Його інтереси захищала юридична компанія Валерія Писаренка. Писаренко — колишній народний депутат, найближчий друг і багаторічний бізнес-партнер Андрія Портнова. За ними обома стояв силовий ресурс Олега Татарова.
З іншого боку — Василь Астіон (номінал Хомутинника) та фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» Павла Фукса. Вони намагалися стягнути борги з Сігала, використовуючи юридичний супровід Артура Ємельянова — колишнього заступника голови Вищого господарського суду України.
Ємельянов і Портнов мали особисту багаторічну війну за контроль над системою господарського судочинства. Це не було абстрактне протистояння — йшлося про те, чия касаційна інстанція прийматиме остаточні рішення щодо мільярдних корпоративних спорів.
Блокування активів «Агромарсу» через фірму Писаренка означало, що група Хомутинника-Фукса не зможе компенсувати втрату «Укрнафтобуріння» за рахунок іншого джерела. Два фронти замкнулися. Легальних шляхів повернути гроші не залишилося.
Крах політичного прикриття навесні 2025 року
Останній запобіжник зник у травні 2025 року — буквально за кілька тижнів до вбивства.
Усередині Офісу Президента давно точилася боротьба між двома заступниками керівника — Олегом Татаровим та Андрієм Смирновим. Смирнов був неформальним захисником інтересів групи Хомутинника на Банковій. Він виступав опонентом Татарова з багатьох питань, включно з контролем над правоохоронними органами.
Навесні 2025 року Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) вивело розслідування проти Смирнова на фінішну пряму. Йому загрожував арешт. Смирнов публічно заявив, що справа сфабрикована Татаровим із використанням підконтрольних силовиків.
Незалежно від того, чи були його звинувачення правдивими, результат виявився однозначним. Група Хомутинника-Фукса втратила останню людину у владних коридорах, яка могла б стримувати тиск із боку вертикалі Татарова-Портнова. Система повністю монополізувалася. Жодних важелів впливу всередині держави більше не існувало.
Олігархи, які звикли вирішувати питання через суди, депутатів і домовленості в кабінетах, опинилися в ситуації, де всі ці інструменти працювали проти них. І тоді вони вийшли за межі юрисдикції.
Виконавець і сигнал після арешту
25 лютого 2026 року Національна поліція Іспанії спільно з німецькими колегами затримала в Кельні Олександра Азізова. Підозра — безпосереднє виконання вбивства Портнова. Азізов має українське громадянство, але уродженець Донецької області й зареєстрований у російському реєстрі платників податків. Після затримання він категорично відмовився від будь-якого консульського супроводу з боку України. Німецькі медіа, зокрема місцеві видання, що висвітлювали операцію, охарактеризували його як «одноразового агента» російських спецслужб. Але слідство розглядає комерційне замовлення як основний мотив.
І ось тут з’являється деталь, яка перетворює цю історію з минулого часу на теперішній.
Одразу після затримання на мобільний телефон Олександра Азізова надійшов вхідний дзвінок. Абонент — неідентифікований український номер. За даними журналіста Михайла Ткача, який посилається на матеріали слідства, цей дзвінок свідчить про безперервний контроль за станом виконавців із боку замовників або координаторів, що перебувають безпосередньо в Україні.
Це означає, що ланцюг не розірвано. Люди, які замовили й оплатили ліквідацію Портнова, досі на свободі, досі в Україні, і вони відстежують ситуацію в режимі реального часу.
Хто наступний у цьому списку
Логіка вендети не передбачає зупинки на одній жертві. Якщо мотивом було не просто покарання Портнова, а знищення всієї вертикалі, яка провернула експропріацію «Укрнафтобуріння», то список не закрито.
Олег Татаров — заступник керівника Офісу Президента, який безпосередньо координував роботу ДБР під час вилучення активу й забезпечував політичне прикриття всієї операції. Його роль не обмежувалася технічним виконанням — він був архітектором схеми разом із Портновим.
Валерій Писаренко — колишній нардеп і бізнес-партнер Портнова, чия юридична фірма вела агресивну війну проти інтересів Хомутинника, Фукса та Ємельянова у справі «Агромарсу». Він блокував останню можливість компенсувати втрати через суди.
Обидва мають усвідомлювати, що постріли в Посуело-де-Аларкон — це не фінал, а лише перший акт. Вхідний дзвінок на телефон щойно затриманого кілера — прямий сигнал, що мережа не ліквідована, виконавці не ізольовані, а комунікація триває.
Транскордонний характер злочину — від українських судів до іспанського передмістя й німецького Кельна — означає, що подальший розвиток подій залежить від здатності правоохоронних органів трьох країн обмінюватися даними. І від того, чи встигнуть вони ідентифікувати українських абонентів до того, як ті віддадуть наступний наказ.
| Фігурант | Роль у конфлікті | Контрольований актив/інструмент | Поточний статус на лютий 2026 |
|---|---|---|---|
| Андрій Портнов | Модератор судової вертикалі, координатор експропріації | Печерський суд, зв’язка з Татаровим, фірма Писаренка | Ліквідований 21.05.2025, Посуело-де-Аларкон, Іспанія |
| Віталій Хомутинник | Колишній бенефіціар «Укрнафтобуріння», імовірний замовник | ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» (втрачено), зв’язка з Мичком та Азізовими | Під підозрою, перебуває поза публічним полем |
| Павло Фукс | Колишній бенефіціар «Укрнафтобуріння», імовірний співзамовник | «Інвестохіллс Веста», борги «Агромарсу» | Фігурант розслідування, юрисдикція не оголошена |
| Олег Татаров | Заступник керівника ОП, куратор ДБР при вилученні активу | Контроль над ДБР, вплив на Печерський суд через Бортницьку | Імовірна наступна ціль, посилена охорона |
| Олександр Азізов | Безпосередній виконавець убивства | Отримав Porsche Panamera ($79 тис.) через брата Велі від Мичка | Затриманий 25.02.2026 у Кельні, Німеччина |
| Валерій Писаренко | Партнер Портнова, юрособа у справі «Агромарсу» | Юридична фірма, блокування стягнення боргів Сігала | Імовірна наступна ціль, статус не розкривається |
Джерела, використані під час реконструкції:
-
Розслідування Михайла Ткача («Українська правда») — серія матеріалів за серпень 2025 — лютий 2026 року. Саме Ткач першим оприлюднив дані про «плівки Міндіча», деталі передачі Porsche, хронологію стеження в Мадриді та вхідний дзвінок на телефон Азізова після затримання. Це основне джерело фактичної канви.
-
Заява народного депутата Олексія Гончаренка (серпень 2025) — публічне підтвердження існування аудіозаписів із квартири Тимура Міндіча, де обговорювався план захоплення «Укрнафтобуріння».
-
Судові ухвали Печерського районного суду — рішення від 7 квітня 2023 року (арешт корпоративних прав) та 11 квітня 2023 року (передача активу до АРМА). Підписант — суддя Віта Бортницька, чий зв’язок із Татаровим і Портновим підтверджується даними про наукове керівництво дисертацією.
-
Офіційна інформація Національної поліції Іспанії (лютий 2026) — дані про затримання Олександра Азізова в Кельні спільно з німецькими правоохоронцями, кваліфікація злочину, відмова затриманого від консульської допомоги України.
-
Німецькі медіа (лютий 2026) — характеристика Азізова як «одноразового агента» російських спецслужб із комерційним підґрунтям злочину.
-
Дані про реєстрацію транспортного засобу — переоформлення Porsche Panamera (орієнтовна вартість $79 000) з Ігоря Мичка на Велі Азізова 28 квітня 2023 року, що підтверджує фінансовий слід.
-
Матеріали НАБУ щодо Андрія Смирнова (весна 2025) — контекст внутрішньої боротьби в Офісі Президента, який пояснює часовий збіг краху політичного прикриття групи Хомутинника з датою вбивства Портнова.
