«Кому війна, а кому – мати рідна» – цей банальний вираз підходить для будь-якого кривавого протистояння у світовій історії. Адже скільки б людської крові не лилося, завжди знайдеться хтось, кому вигідно виробляти чи купувати для цього снаряди та гармати.
В Україні інформаційну зброю ніколи не виробляли, не імпортували і не застосовували, за виключенням, хіба що, кількох корпоративних протистоянь, які здебільшого закінчувалися взаємним перекодуванням кізяками зі шпальт газет, а пізніше веб-сайтів.
Аж ось в лютому-березні 2014 року ми незчулися як отримали потужний залп нижче ватерлінії з усіх російських медійних калібрів, і український інформаційний простір, який і так бовтався здебільшого у російськомовному та російсько-виробленому контенті, почав тонути. Як водиться першими ситуацію почали виправляти ті, хто вмів змайструвати своїми руками бодай рогатку, щоб стрілити у відповідь. Так з’явився Український Кризовий Медіа-Центр (УКМЦ), куди лідери топових піар-агентств зносили по крихті: хто аудіоапаратуру, хто меблі, хто приводив своїх співробітників, а хто допомагав контактами з дипкорпусом, іноземними журналістами та грошима.
Це була героїчна діяльність, але рівно до того моменту, коли провідні дипмісії, втомившись очікувати сигналів від вітчизняних «державних діячів», запропонували перші серйозні бюджети. Ось тоді і кристалізувалися перші лідери УКМЦ – Наталія Попович, Тетяна Попова та Геннадій Курочка. Решту не менш професійних та досвідчених експертів ринку «м’яко пішли» з волонтерського проекту.
З цього моменту саме Наталія Попович, за безпосередньої підтримки Валерія Чалого (на той час заступника голови Адміністрації Президента, а зараз посла України в США) нібито «очолила» інформаційну війну з українського боку, ставши потім вже офіційно радником Бориса Ложкіна.
Справжню «медійну капіталізацію» для УКМЦ та Наталії Попович, як його голови, приніс спікер РНБО Андрій Лисенко, який кожного дня виходив на прес-майданчик центру, щоб видати єдину інформаційну позицію української держави під час війни. Однак піарників це здебільшого бісило, оскільки вони вбачали в цьому низький рівень професійності. Бажаючи підсилити меседж вони активно втручалися і у процес підготовки інформації, і в процес її донесення.
Тому, на певному етапі Валерій Чалий та Наталія Попович домоглися аби Тетяна Попова стала радником міністра оборони з питань комунікацій та піару. Однак в цей самий час з’явилося міністерство інформації, а перед новоспеченим міністром постало питання створення команди. Так, незважаючи на домовленості з Наталією Попович про системну роботу в Міноборони, Тетяна Попова стала заступницею міністра. Це майже одразу призвело до конфлікту між УКМЦ та мінстецем, який і поза тим вже хейтили усі журналісти та комунікаційними.
«Аби кого не беруть в замміністри»
За інформацією «Інсайдера», безтурботне бізнесове життя Тетяни Попової забезпечив її батько – Валерій Попов – не дуже відомий, але досить успішний у свої часи забудовник, один з засновників компанії «Західбудінвест компані консалтинг», статутний фонд якої зріс з 31 тис. гривень в 2005 році до 8,8 млн. гривень. При цьому згідно записів у реєстраційних документах, які можна отримати на сайті міністерства юстиції, 8,7 млн. гривень до цього статутного фонду було внесено на початку 2009 року самою Тетяною Валеріївною Поповою.
Офіційна біографія заступника міністра свідчить, що в цей час вона була директором ТОВ «Медіа Експерт Плюс». Звичайно, досить малоймовірно, що ці 8,7 мільйонів були власними коштами пані Тетяни. Скоріш за все батько просто зареєстрував на доньку корпоративні права в якості подарунку, приданого або, щоб не реєструвати їх на себе особисто.
До речі така практика в сім’ї Попових увійшла у звичку, оскільки в 2015 році вже донька перереєструвала на батька та матір усі свої частки у компаніях «Медіа-експерт», «Медіа експерт плюс», «Мекс адвертайзінг», «Інтернет експерт», «Арена медіа-експерт» та «МЕКС20».
Однак, робила це Тетяна Валеріївна не надто швидко, що й призвело до розслідування щодо порушення закону «Про засади запобігання та протидії корупції». Заступник міністра забула внести в податкову декларацію деякі з часток своїх численних компаній.
Як водиться, Тетяна Валеріївна тут же заходилася агресивно доводити свою, єдино правильну, точку зору
Багаті теж плачуть
Що ж змусило доволі успішну бізнес-вумен змінити комерційну діяльність на скромну та важку державну службу в період війни? Насправді справи у сім’ї Попових йдуть не так вже й добре. ПАО «Райффайзен Банк «Аваль» через суд вимагає від «Західбудінвест компані консалтинг» Валерія Попова повернути кредитну заборгованість в сумі 6,3 млн. доларів США, яка представляє собою іпотеку на офісну будівлю за адресою м. Київ, вул. Сурікова 3, корпус 8б. За цією адресою знаходиться і офіс «Медіа експерт плюс» Попової.
Скоріше за все гроші були витрачені на масштабне будівництво
Але «на щастя» підвернулася інформаційна війна, що може бути доволі прибутковим бізнесом, а Тетяна Валеріївна доволі непогано орієнтується у ситуації конфліктів.
Згідно офіційної біографії, першу керівну посаду Тетяна Попова отримала у дочірньому підприємстві «Сейлз Ап Медіа», яке входило до української частини мережі АДВ Груп росіянина Дмитра Коробкова.
Справа в тому, що ще до призначення радником міністра оборони Тетяна Валеріївна представлялася на словах заступником директора УКМЦ (інколи навіть співробітником Інформаційно-аналітичного центру РНБО), а на папері давала візитівку керівника компанії «Хавас Медіа» (мережі рекламного бізнесу).
Засновником ТОВ «Хавас Медіа» в Україні до цього часу є кіпрська офшорка «Solesteria Ventures Limited», бенефіціаром якої виступає громадянин Росії Дмитро Олександрович Коробков.
Приблизно в той же час, коли Тетяна Попова стала директором Sales Up Media всередині української гілки АДВ Груп розгорівся скандал. Співвласник компаній «Сейлз Ап Медіа» та «Адвента» Сергій Матвєєв, який на двох з росіянином Коробковим володів групою компаній (у партнерів було по 50%), відмовився здійснювати реструктуризацію бізнесу, при якій Коробков отримав би 51%. Принаймні таку версію пропонував медійникам сам Матвєєв, звинувачуючи Коробкова у перетягуванні ковдри на себе.
Незважаючи на те, що Тетяна Попова формально була прямою підлеглою Сергія Матвєєва, в бесідах з журналістами вона частіше за все підтримувала сторону Коробкова. Ймовірно, що саме через це співпраця Попової з Коробковим досі продовжується.
На ці два проценти я й живу
Рекламний ринок, як і багато інших галузей в Україні, зазнали за останні роки досить відчутного стресу. Особливо курс долара дуже сильно вплинув на ринок професіоналів у сфері реклами і комунікацій. Можливості клієнтів та кількість їхніх кампаній також знизились.
Однак ринок інформаційних кампаній для Міністерства оборони, мобілізації, Криму та Донбасу тільки набирає обертів. А коштами його наповнюють наші західні партнери. Це і народжує неабиякі можливості для комунікаційників, що працюють на державу.
Ось, наприклад, в цьому документі Міністерство оборони України надає дозвіл використовувати свою символіку та інші елементи в процесі створення відео- чи текстового контенту за гроші західних донорів, дипломатичних представництв США, Канади та Великобританії, а також офісу ОБСЄ.
З наступного документу можна довідатись про зустріч, яка відбулась 20 лютого 2015 року між компаніями «Медіа Експерт Плюс» і «Мекс Адвертайзінг» Тетяни Попової, Міністерством оборони (радником якого є знову ж таки Тетяна Попова), та Посольством США.
Такі документи з’явилися в мережі після того, як російським «кібер-беркутом» була зламана електронна скринька Тетяни Попової, яку терористи видали за пошту міністра Стеця, змінивши вихідний код повідомлень.
Чи є в діях Попової ознаки корупційних діянь? Це питання повинні проаналізувати правники, оскільки в даному випадку задіяні кошти не українських платників податків, а наших західних партнерів. Менш із тим вона безумовно використовує своє службове становище для власного збагачення.
Схоже на те, що така практика все більше поширюється в українських державних органах. Війна, в тому числі інформаційна, не заважає українським чиновникам, разом з журналістами і чисельними медійними організаціями, які живуть за рахунок грантів, почувати себе достатньо комфортно, катаючись по європейських конференціях, зупиняючись у п’ятизіркових готелях, отримуючи добові та витрати на транспорт (яким здебільшого є таксі) і так далі.
І це ще не все. Дипмісії та проектний офіс ОБСЄ регулярно організовують заходи, в ході яких досить не важко розпиляти частину бюджету, спрямованого, наприклад, на харчування учасників тренінгів, або транспортування, або ще щось. Звичайно, Тетяна Попова всіляко ці заходи підтримує та сама є їх постійним учасником. А зі своїми друзями та подругами з ОБСЄ та посольств її часто бачать у фешенебельних ресторанах Києва, Львова та Одеси.
Не в останню чергу слід врахувати й активну участь Попової у постійній реорганізації державних органів, яка зазвичай супроводжується скандалами. Серед них можна згадати її конфлікт з Телерадіоцентром Міністерства оборони, куди вона врешті решт просунула своїх людей. Авжеж, адже для розробки відео контенту для МО України її компанії отримували чималі гранти. Досі не зрозуміла ситуація з концерном РРТ, який виконує, покладену на Попову задачу з відновлення мовлення на Донбасі. Навіть в нацраді телебачення і радіомовлення подейкують, що для того, щоб провести рішення про відкриття чи оновлення радіостанції чи телеканалу на території зони АТО необхідно отримати особисту негласну санкцію Попової.
На превеликий жаль саме такою є якість державних чиновників, нібито «нового покоління». Однак колеги по цеху Тетяни Попової впевнені в тому, що усе вищезгадане є просто дитячими іграшками, у порівнянні з тим, який нищівний рівень непрофесіоналізму в сфері комунікацій проявила та, хто хизується «20-річним досвідом в піарі», в процесі конфлікту з «Миротворцем». Чи потрібні на інформаційному фронті такі «бійці» вирішувати міністру, який брав її на роботу.