Павлопіль, Гнутове, Талаківка, Водяне, Лебединське, Широкине – назви цих населених пунктів, розташованих лише за кілька кілометрів від головного нашого південного форпосту – Маріуполя, не зникають з інформповідомлень щодо проведення антитерористичної операції. Обстріли з усіх видів стрілецької зброї, мінометів і ствольної артилерії, бойові зіткнення з диверсійно-розвідувальними групами російських окупаційних військ, щільний снайперський вогонь – усе це цілодобово, вдень й уночі, повною мірою відчувають на собі захисники Маріупольського напрямку.
На одній з таких ключових ділянок оборони цього стратегічно важливого для країни напрямку нині знаходяться морські піхотинці 36-ї бригади морської піхоти, якою командує молодий енергійний офіцер – полковник Дмитро Делятицький.
На приземкуватому американському «Хамері» ми виїжджаємо розкислим від осінніх дощів путівцем до найгарячішого місця оборони Маріуполя – села Водяне. Тут, де відстань від наших опорних пунктів до позицій терористів вимірюється лише 600 метрами, щодня фіксується від десяти до двадцяти обстрілів з їхнього боку. Переважно ворог веде вогонь зі ствольної артилерії і мінометів калібром 82 та 120 міліметрів, а також із озброєння БМП, гранатометів усіх систем і великокаліберних кулеметів.
Оборону села тримають підлеглі майора Вадима Сухаревського – орденоносця, досвідченого і відважного командира. Цей офіцер свій авторитет зажив на фронті. Після закінчення аеромобільного факультету Академії сухопутних військ у Львові він розпочав службу у 80-й аеромобільній бригаді, а війну зустрів на посаді командира роти, вже маючи досвід участі в миротворчій місії в Іраку…
Підрозділ, в якому служив Вадим, у складі 80-ї бригади брав участь у визволенні Слов’янська, обороні луганського аеропорту, знаменитому рейді 95-ї аеромобільної бригади по тилах ворожих військ у серпні 2014 року.
Добрих слів за самовіддану службу та військову обізнаність в організації оборони відведеної зони відповідальності ОТУ «Маріуполь» варті командири підрозділів полковник Віктор Пильник, майор Віктор Сикоза, капітан Володимир Роман, сержанти Максим Полупанов, Олексій Васильчук та інші.
Наближаючись до позицій морських піхотинців у Водяному, ми бачимо наслідки щоденних ворожих артилерійських обстрілів: зруйновані будинки, вирви на обійстях тамтешніх мешканців. Бандити б’ють навіть по цвинтару, демонструючи справжнє обличчя сумнозвісного «руського міра». Бачачи цю страшну картину війни, розумієш, яку роль відіграють ці хлопці, цілодобово перебуваючи на лінії вогню. Саме вони, немов залізний щит, закривають мільйони українців від жахіть війни.
Утім кількість обстрілів тут є досить умовним поняттям. Коли ми прийшли на позиції, там кожен займався своєю справою, і мало кого бентежили поодинокі автоматні та кулеметні черги. Одні бійці готували зброю до бою та спостерігали за діями противника, інші зміцнювали свої позиції. У бліндажі на грубці готувався обід, поруч відпочивала вільна зміна. Морпіхи – фізично міцні, психологічно стійкі й умотивовані молоді контрактники. Приміром, сержант Євген Кругляк у 24 роки вже командує відділенням. Матрос Олександр Яковлєв після закінчення «учебки» уклав контракт і 20-річчя зустрів на передовій. А захисник Павлополя матрос Андрій Ваханов, маючи дві вищі освіти і вчений ступінь кандидата історичних наук, без вагань змінив кар’єру науковця на професію військового. Старші товариші, серед яких найбільшим авторитетом користується головний сержант взводу 35-річний Ігор Рудманський, не тільки допомагають своїм молодшим товаришам опанувати тонкощі володіння зброєю, тактику ведення бою, а й психологічно підтримують їх.
Бійці вже адаптувалися до непростих, «спартанських» умов життя й побуту. В їхньому колі є місце і жартам, тут завжди панує доброзичлива атмосфера, і кожен будь-якої миті готовий підставити товаришу надійне плече.
Перебуваючи й на інших наших позиціях у Широкиному, Лебединському, Талаківці, ми переконалися, що девіз морпіхів: «Вірний завжди!» є надважливим для цих хлопців.
Олександр Кіндсфатер. Фото Сергія Ваганова