Український зразок вирізняється високою точністю ураження та значно меншою вагою у порівнянні з іноземними аналогами
Вітчизняний автоматичний гранатомет УАГ-40 (пройшов державні випробування), по суті, є однією з перших українських розробок засобів ближнього бою, яку виготовлено за стандартами НАТО. Гранатомет призначено для ураження легкоброньованої техніки, живої сили та вогневих засобів противника, що перебувають в укриттях і за природними складками місцевості (яр, лощина, схили гір)
З УАГ-40 можна вести вогонь на дистанцію понад 2000 м, його маса разом із триногою становить 41 кг (без триноги — 21 кг), початкова швидкість гранати — 242 м/с. Високий рівень мобільності, відсутність потреби в підготовці майданчика для стрільби дають змогу в умовах бою швидко змінювати вогневі позиції, що підвищує вогневу ефективність сухопутних підрозділів. Замкнений цикл виробництва цих гранатометів, а також боєприпасів до них опанували на столичному ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському».
Питання забезпечення Збройних Сил України гранатометами вітчизняного виробництва вже назріло давно. Адже нині на озброєнні сухопутних підрозділів українського війська перебуває станковий гранатомет АГС-17. Цей вид зброї було розроблено ще за часів СРСР і прийнято на озброєння на початку 70-х років минулого сторіччя. Він має калібр 30 мм і здатний стріляти гранатами настільними або навісними траєкторіями, короткими (до п’яти пострілів) і довгими (до 10 пострілів) чергами або безперервним вогнем. Щоправда, наприкінці 1990-х у Російській Федерації цей гранатомет модернізували, унаслідок чого з’явилась нова розробка — АГС-30. Від попередника цей гранатомет відрізняється, зокрема, меншими габаритами й вагою. Його також оснащено механізмами автоматичного перезарядження, які діють за рахунок використання енергії віддачі масивного затвора.
До речі, саме високий імпульс віддачі вважають основним недоліком усіх автоматичних гранатометів. Адже під час пострілу порохові гази рухають гранату вперед уздовж ствола, а затвор — назад у корпус гранатомета. Імпульс віддачі утворюється в момент удару затвора по торцю корпуса. У середньому він становить близько 60 кг·м/с (для порівняння: імпульс віддачі автомата Калашникова — 4 кг·м/с). Своєю чергою цей показник, у поєднанні з конструкцією ствола, позначається на розсіюванні гранат під час стрільби чергами. Наприклад, на дальності стрільби до 1000 м гранати розсіюються в радіусі діаметром до 12 м.
Тому в сучасних гранатометах для зменшення імпульсу віддачі застосовують різноманітні пристосування: пневматичні, гідравлічні або комбіновані демпфери. Проте їхнім суттєвим недоліком залишається складність конструкції й трудомісткість технічного обслуговування. А в нашому гранатометі дульне гальмо спроектовано таким чином, що завдяки використанню газу від продуктів згоряння пороху зменшуються імпульси як віддачі, так і підкидання ствола вгору.
Довідка «НА»
Сьогодні армії провідних країн світу продовжують широко використовувати автоматичні гранатомети різного калібру, зазвичай 25, 30 і 40 мм. Адже гранатомет є ефективним засобом ураження живої сили противника, легкоброньованої техніки, вогневих засобів і захисних споруд. Серед найвідоміших зразків нині можна виокремити російські АГС-17 та АГС-30, американські МК-19, МК-47, ХМ 307ACSW, іспанський Lag-40SB, німецький НК GMG, сингапурський SL WAGL, південноафриканський Vector Y3 тощо.
— Нашим основним завданням було зробити гранатомет легким, аби боєць міг нести його за наявного боєкомплекту, — розповів мені керівник проекту Олег Слинко. — І ми вирішили це завдання: загальна маса гранатомета становить 41 кг. Тобто його можуть транспортувати лише два військовослужбовці: один — безпосередньо гранатомет, другий — боєкомплект. До речі, американський аналог (МК-19) важить 65 кг. У вітчизняному зразку гранатомета розробникам удалося втілити принципово нові як технологічні, так і технічні рішення. Зокрема під час покриття каналу ствола застосували сучасну технологію, яка захищає ствол від перегрівання, коли відбувається стрільба довгими чергами.
Під час роботи над створенням гранатомета також неодноразово доопрацьовували ствол, а точніше — кількість нарізів у ньому, яку довелося змінювати з конфігурації 8–16–24 на 12–16–24. Адже саме це забезпечує гранаті після вильоту зі ствола максимально прямий політ. Так вирішили після того, як в арміях країн — членів НАТО почали застосовувати в боєприпасах не мідне кільце, а спеціальний сплав пластмаси, яку в нашому гранатометі за восьми нарізів, так би мовити, хитає по каналу ствола. Тому, щоб адаптувати його й під такі боєприпаси, кількість нарізів вирішили збільшити до 12.
До речі, нині в Україні опанували й випуск боєприпасів під цей гранатомет. Адже мати власне виробництво завжди вигідніше, щоб не залежати від забаганок країни-експортера цих боєприпасів та кон’юнктури ринку. Гранати ПГОФ-40 (40х53 мм) високошвидкісні, за стандартами НАТО, споряджені в стрічку й упаковані в цинк, що дає змогу застосовувати їх одразу після відкривання. До того ж за уразливими властивостями наш боєприпас перевищує показники гранати ВОГ-17, яку застосовують в АГС-17.
Сергій ВОРОНКОВ, «Народна армія»