На сайті demshinst.livejournal.com користувачем Дмитром Демшиним був опублікований пост про Юлію Тимошенко, а саме її кар’єру в бізнесі. Текст блогу подаємо без змін.
Ось і закінчилися півтора місяці роботи і копання в документах. Тепер я зводжу в одну купу те, що публікував на ФБ в цей час. Чесно кажучи Юлія Володимирівна викликає у мене захоплення, її цілеспрямованість та наполегливість гідна поваги, однак прихильником її я не став, навпаки, тепер я не люблю її ще більше.
Дитинство нашої героїні було типово радянським, квартира в хрущовці, звичайна школа, заняття гімнастикою в секції, одним словом, все як у багатьох. Травма не дала можливості продовжити заняття спортом, тому вона заглибилася в навчання і після школи вступила за фахом автоматика-телемеханіка, там конкурс був ні про що, а диплом був потрібен. Уже через рік вона вийшла заміж за Олександра Тимошенка. Я не буду розповідати, що це був шлюб за розрахунком, я не в курсі і свічку не тримав, але ось те що її чоловік був мажором не можна не згадати.
Свекор нашої героїні всю дорогу займав якусь посаду то в області, то в місті, а це означало дуже багато. Функціонери і чиновники Дніпропетровської області дуже сильно відрізнялися від своїх колег з інших регіонів, вони мали прямий доступ до Москви. Не було питання, яке не могли вирішити дніпропетровські. Свого часу дорогий Леонід Ілліч перетягнув свою команду в Кремль, а ті в свою чергу підтягнули своїх, а ті ще своїх і навала наших земляків в Москву нагадує навала донецьких до Києва, за часів Януковича.
З подачі свекра Юлія перевелася на економічний факультет, який вона закінчила з відзнакою, причому їй абсолютно не завадила ні вагітність, ні пологи, які припали на навчальний рік. Особисто я думаю, що це вона така розумна і геніальна, що навіть не відвідуючи інститут змогла засвоїти всю навчальну програму, а ось злі язики кажуть, що Геннадій Тимошенко просто подзвонив ректору, але я їм не вірю))).
Далі життя продовжувала текти по звичайному шаблоном, після закінчення вузу ЮВТ пішла працювати на ДМЗ і в теорії їй світила кар’єра на заводі, тільки тут прийшла перебудова, і в 1988 році у віці 28 років інженер-економіст Тимошенко Ю.В. вирушила підкорювати вершини бізнесу. Використовуючи інвестиції свекра розміром в п’ять тисяч рублів вона спільно з чоловіком замутили надприбутковий суперпроект з прокату відеокасет. Саме тоді вона вперше зіткнулася з бандюками, точніше з рекетом, але тесть залагодив усі питання, він знав людей, люди знали його, тому цілий рік Юля годувалася зі здачі порнухи на прокат.
Весь цей веселий бізнес з касетами значився як госпрозрахункові підприємства обкому ВЛКСМ, саме там Юля і познайомилася з першим секретарем Тігіпко і завідувачем відділом агітації і пропаганди Дніпропетровського обкому Турчиновим. Поспілкувавшись вони вирішили замутити справу побільше і створили молодіжний центр «Термінал», під егідою обкому. Ось тут таланти Юлії розгорнулися на всі сто. У центру було кілька видів діяльності, перший – це все той же прокат відеокасет, а от інші … На сьогодні це називається “організація конвертаційного центру”, причому легального. Не якісь то галімі кооперативи, а обком комсомолу в особі молодіжного центру дозволяє перегнати безготівкові гроші підприємства в хрусткий налік, взагалі то цю ідею придумав Затулін в Москві, але нишпорячи комсомольці на місцях дуже непогано її поюзали.
Саме таким чином Юлія Володимирівна створила свій стартовий капітал і обросла знайомствами в середовищі “краснихдіректоров” і талановитих комсомольців.
1991 рік дуже сильно вплинув на бізнес родини Тимошенко, рублі стрімко знецінилися і славна схема обналу пішла в минуле. Але тут на горизонті з’явився цікавий чоловік Олександр Михайлович Гравець. Людина з обойми радянських функціонерів, товариш Генадія Тимошенко. Мислив він масштабно і дивився в майбутнє з оптимізмом.
У той час поки Порошенко носив мішки з какао по ринках і магазинах, а Янукович командував автобазою, цей чоловік забацав офшорну компанію «Somolli Enterprises LTD» на Кіпрі, нагадаю йшов 1991 рік і що таке офшор в нашій країні мало хто розумів. А далі спільно з подружжям Тимошенко він створює компанію з гучною назвою “Корпорація Український бензин” (КУБ). 85% акцій належало кіпрському “інвестору” і по п’ять доводилося на кожного з Олександром і Юлею, тому основна частина прибутку виводилася на Кіпр практично не оподатковувалась, ну і саме спільне підприємство мало пільги відповідно.
Проблема полягала в тому, що нафти в Україні не було, а була вона в Росії. А що б її там купити, потрібні великі гроші, а ніяк не 60 тисяч доларів статутного капіталу КУБу. Тому Юлія Володимирівна зайнялася тим же самим, що і в “Терміналі”, їздити по директорам різних підприємств і розмовляти. Гравець придумував геніальні бартерні схеми, а комерційний директор в особі Юлії домовлявся про їх реалізації. У РФ гналася продукція українського виробництва де змінювалася на нафту, нафту заганяла на українські заводи і перероблялася, кінцевий продукт продавався і відбувався розрахунок з постачальником первісної продукції. Природно без відкатів тут не вирішувалося, та й бандити контроль російські родовища отримували свою частку, адже нікому не хочеться що б твої вагони з нафтою згоріли по дорозі. Гравець реально був генієм і прізвище у нього відповідна він реально “Гравець”, прекрасно знає правила гри і розуміє її стратегію. Схеми ставали все складніші а в кишенях трійці з’явилися мільйони доларів, надійно заховані на Кіпрі.
Але через рік такої роботи виникла складність, в Дніпропетровській області з’явився новий представник президента, як зараз люблять говорити губернатор, Павло Іванович Лазаренко. Павло Іванович обклав податком весь бізнес Дніпра. Кажуть що засоби переконання були у нього дуже ефективні і начебто йому допомагали хлопці з бригади Матроса, але це тільки чутки, а підтвердити або спростувати може тільки сам Павло Іванович. Але мова не про те. Лазаренко дуже зацікавився компанією КУБ, точніше грошима, які через неї проходять і якимось дивним чином витікають за кордон без найменшої для нього користі. Тому він попросив дирекцію фірми з’явитися на прийом.
Кому відправлятися до Павла Івановича питання навіть не піднімалося, природно Юля має досвід спілкування з сотнями директорів і чиновників, що володіє величезним чарівністю і привабливою зовнішністю повинна була піти утрясти питання з обласною адміністрацією. Ця зустріч була доленосною для них обох.
Я не знаю спали вони чи ні, та в принципі це не важливо. Вони дуже допомогли один одному. Для Лазаренко відкрилася можливість ганяти гроші через офшор, а для Тимошенко відкрився величезний ринок збуту. Компанія КУБ отримала монополію на продаж палива аграрним підприємствам області.
Мільйони почали перетворюватися в мільярди
З кар’єрним ростом Павла Івановича збігся з якоїсь випадковості і зростання компанії КУБ. Вона захоплювала все нові і нові ринки, але Юлія Володимирівна, яка стала вже генеральним директором, вважала що цього мало. Після кількох вдалих бартерних операцій з металопрокатом вона вирішила зустрінеться з тим, у кого його було багато. Цим “хтось” був Пінчук.
Обговоривши спільно географію своїх зв’язків і обсяг своїх можливостей КУБ і Інтерпайп створюють нову структуру “Співдружність” і Тимошенко потрапляє на абсолютно новий для себе газовий ринок. Пінчук працює з Середньою Азією, Тимошенко використовуючи московські зв’язки з Росією. Хабарі і відкати течуть рікою в усіх напрямках.
Лазаренко практично вже сидить в Києві напружує підприємства купувати газ саме через “Співдружність”, що дуже злить донецьких, маючи можливість брати газ безпосередньо в РФ вони змушені переплачувати і купувати його у Юлі, назрівав конфлікт.
У березні 95 року доля вдарила Юлю під дих, в Запорізькому аеропорту при вильоті в Москву у неї виявили чималу суму незадекларованої валюти. Не дивлячись на всі вмовляння і спроби підкупу Юлю відвезли в СІЗО. Найцікавіше, що з усіх її друзів, родичів та ділових партнерів, тільки Пінчук почав діяти. І герой-коханець Лазаренко і люблячий чоловік Олександр, та й багаторічний діловий партнер і наставник Гравець поклали великий “х..р” на долю Юлії, а ось Пінчук, проти ночі, підірвався і поїхав в Запоріжжі. Кілька разів він з дружиною приїжджали туди і намагалися вирішити питання.
Звичайно, в той час він ще не був зятем президента, але його впливу вистачило зам’яти справу, і повернути Юлю в Дніпро. Однак якщо вірити легенді, після того як він витягнув нашу героїню з халепи, то він послав “на х..р” співпрацю з кубом. Мало не зі словами “я шаную кримінальний кодекс” були розірвані контракти і угоди. Не впевнений, що було саме так, але факт залишається фактом, після випадку в аеропорту “Співдружність” припинило своє існування.
Деякий час Юлія Володимирівна перебувала в пригніченому стані духу, але дуже швидко оговталася і швидко, в подяку, віджала у Пінчука завод по обробці граніту. Той подав до суду, який вже через роки виграла Тимошенко. З тих пір спроби їх помирити закінчувалися мало не бійками. Хоча чесно кажучи на місці Віктора Михайловича, я б теж з нею після такого на одному гектарі “с.р..ти б не сів, але це таке, життя бентежне.
Незабаром стався випадок, який дуже сильно змінив баланс сил в Україні. Невинна посиденьки в одному з крутих ресторанів Дніпра дуже голосно відгукнулася на весь схід України. Під стільцем у Юлії Володимирівни раптово виявилася коробка з тортом, на якому була примітна напис “Привіт від Донецьких! Наступного разу буде не торт!” . Юлю взяв Кіндрат, Павло Іванович теж злякався не на жарт, присутній там же Мільченко порадив вирішувати проблему.Найближчим часом проблема була вирішена – господар Донбасу Алік Грек припинив своє існування .У цій історії було продовження під час суду над Юлею в 2010 році, один чувак дав свідчення, що тортик підклали пацани Матроса, але чи так це чи ні, не знає ніхто, практично ніхто з тієї бригади до сьогоднішнього дня не дожив.
До цього часу Лазаренко був уже віце-прем’єром. Його обороти і можливості зросли в десятки разів, донецькі конкуренти були ослаблені і шлях до експансії був відкритий. В кінці 1995 року КУБ себе зжив. На його місці виник новий фінансовий монстр ЄЕСУ, де були збережені всі пільги КУБу, але значно збільшили можливості.