Ідея зенітного ракетно-артилерійського комплексу настільки «лягла до душі» українським військовим і була вписана в концепцію бойого використання армії на полі боя, що у середині 1990-х років виникла ціла програма створення перспективного комплексу для заміни радянського комплексу «Тунгуска».
CамохіднІ зенітно-ракетні комплекси в умовах сучасної війни залишаються вкрай актуальними і виконують такі завдання як захист від нанесення ударів з повітря авіацією противника по важливим стратегічним, промисловим або адміністративним об’єктів, захист особового складу і матеріальної частини військових підрозділів і різних оборонних споруд від атак авіації, знищення в повітрі керованих крилатих ракет різного типу, наприклад таких, як «Калібр», і іншої високоточної зброї, літаків винищувальної і штурмової авіації, транспортних і десантних вертольотів противника, висотних безпілотних літальних апаратів, які здійснюють розвідку місцевості. Крім ураження повітряних цілей, зенітно ракетний комплекс здатний вести вогонь прямою наводкою і знищувати легку броньовану техніку, транспорт та особивий склад противника.
У харківському конструкторському бюро машинобудування імені Морозова почались роботи над проектом, який отримав назву «Пернач». Базою було оригінальне семикаткове танкове шасі, розробкою якого харків’яни займалися в останні роки існування СРСР для «Проекту Молот». Ракетна частина (включно з ракетами та РЛС наведення) була взята повністю від зенітно-ракетного комплексу «Оса». Артилерійська частина становила собою дещо модифікований варіант 57-мм зенітної гармати С-60. Під неї планувалося розробити керований боєприпас, що мав би вогневий потенціал для знищення повітряних цілей.
У першому варіанті планувалося використовувати одну зенітну гармату та зенітні ракети. Однак у процесі доведення комплексу він був кардинально перероблений під встановлення двох зенітних гармат калібру 40-мм. Ймовірно, зміну калібру було обумовлено орієнтацією на стандарти НАТО – там це основний калібр для зенітної артилерії – і підвищенням таким чином експортного потенціалу комплексу. Нова розробка отримала назву «Кентавр».
Вважалося, що наявність у складі комплексу сучасних радіолокаційних і високочутливих оптикоелектронних засобів, а також застосування як артилерійської установки автоматичної гармати з неконтактним підривом снарядів і великим боєзапасом додає комплексу нової, найважливішої в сучасних умовах якості, відсутньої в більшості засобів ППО на озброєнні ЗСУ – здатність ефективної боротьби з крилатими та протирадіолокаційними ракетами, керованими бомбами й іншими високоточними боєприпасами.
Дуже важливим елементом мобільності та маневреності було використання танкового шасі (загальна маса комплексу не перевищувала 38 тон), а для виживання екіпажу вагомим було розташування всередині броньового корпусу, а не в високо піднятій над землею башті, як, наприклад, у комплексах «Тунгуска» або «Шилка».
Однак до початку 2000-х років інтерес військових до машини такого класу згас – і проект був припинений.
Після анексії Криму та початку війни на Донбасі підприємства вітчизняного військово-промислового комплексу взялися масово відновлювати різноманітні проекти. Таким чином після деяких доопрацювань на базі проекту «Кентавр» з’явився новий проект – зенітного ракетно-артилерійського комплексу середньої дії «Полтава».
Подробиць про нього на сьогодні дуже мало, однак його внесено до програми розвитку озброєння Збройних сил України до 2025 року, що дає змогу говорити про те, що комплекс в активній розробці.
Основні тактико-технічні характеристики комплексу «Кентавр»
Зона ураження ракетною зброєю:
— за дальністю 1 … 12 км
— за висотою 10 … 6000 м
Зона ураження артилерійською зброєю:
— за дальністю 6 км
— за висотою 4000 м
Боєзапас: 8 ракет, 170 осколково-фугасних снарядів із неконтактними детонаторами, 30 бронебійних снарядів.
Час реакції комплексу в режимі ракетної стрільби — 8-12 с
Час реакції комплексу в режимі артилерійської стрільби — 6-8 с
Маса бойової машини комплексу — 38 тонн
Швидкість руху по шосе — 60 км/год.
Запас ходу — 500 км