В гостях проекту «Поліграф» Василь Павлов науковий консультант робочої групи з брендування десантно-штурмових військ та Володимир Сікан представник командування, поки що, Високомобільних десантних військ Збройних сил України (ЗСУ)
Говоримо про ребрендинг десантних підрозділів.
Яна Холодна: Василю, ви є одним з ідейних надихачів цієї реформи. Офіційно – ви консультант робочої групи, але я знаю, що ви стояли у витоків цієї ідеї — зробити ребрендинг десантних військ. Коли у вас з’явилася ця ідея і з чим вона була пов’язана?
Василь Павлов: Я не можу сказати, що ця ідея з’явилася у мене особисто і якось одномоментно. Ідея про це була закладена ще у 2015 році, коли розпорядженням Президента України було створено робочу групу при Міністерстві оборони України (МОУ) для реформування однострою українського війська. Під реформування потрапив однострій не тільки Високомобільних десантних військ. На сьогодні це і артилерія, і танкові, і механізовані частини. Навіть, якщо на них зміна іміджу пройшла безболісно, бо вони ніколи власного іміджу не мали, то з Високобільними десантними військами ми маємо ситуацію, коли цей вид військ має власну багату історію, традиції. Тому коли ці зміни мають відбутися, то відчувається певний опір, який обумовлений багатьма факторами.
Необхідна роз’яснювальна робота. Найбільша кількість проблем виражається у все ще впливі пережитків радянського минулого. Це та сторінка історії, яка їх створила, як бойову одиницю, легенду. Ця сторінка має завершитися.
Ніхто не відхрещується від голубого берету.
Яна Холодна: Усі звикли, що саме голубий берет вважається символом десантників.
Василь Павлов: Це найбільший бренд десантників, по якому вони ідентифікуються. Наш десант ідентифікує цей берет зі свого доброго боку. Натомість, наші супротивники можуть ідентифікуватися у тому самому кольорі, але як темна сторона сили. Історія радянського десанту має сторінки перемог і невдач, героїзму і злочинів. Не можна цього викидати. Блакитний берет увійшов в історію — без заперечень.
Яна Холодна: Я хотіла би почути думку нашого ще одного гостя. Володимире, ви — десантник з великим досвідом. Як ви ставитися до цього?
Володимир Сікан: Коли почався цей процес то важко було від серця відривати цю важливу складову. Атрибути десантника — це голубий берет, тільник, голубі погони. Це у радянські часи були. Також укорочене взуття зі шнуровкою. Більше таких елементів одягу інші війська не носили. Осмислюючі ситуацію, яка склалася в Україні на Сході, я добре розумію, що зміни потрібні. Командуючий уже висловив своє бачення ситуації і закликав до змін.
На мою думку, ми трішки запізнилися з цими процесами, адже варто було почати його з на початку створення нової української армії. ВДВ, як такі вже не існували, їх було перейменовано в аеромобільні війська. Зараз виникла необхідність у перейменуванні, бо структура військ, їхні дії, передбачають, що це будуть десантро-штурмові та рейдові дії.
Яна Холодна: У соціальних мережах є такі картинки, де викладена інформація, що 7 країн колишнього Радянського Союзу носять до цього часу голубий берет і 59 армій, в тому числі і НАТО, у кольорі «марун». Мені здається, що наші десантники мають рівнятися на сильні армії світу?
Володимир Сікан: Росія з часів розпаду СССР майже не змінилась. Вони не заморачуються змінювати берет. Так само як і гімн: просто замінили кілька слів.
Не раз були випадки, що на лінії зіткнення проти наших десантників стояли російські, які махали прапорами ВДВ. У нас на сьогодні однакові символічні кольори, як у нашого ворога. Так само вдягали голубі берети і стріляли у наших хлопців.
Яна Холодна: Чому колір «марун»?
Василь Павлов: Берет, як символ повітряно-десантних військ, з’явився у 1942 році у Великобританії. Саме тоді кольором марун був обраний колір вишні. Від того моменту, традиційно всі десантні підрозділи, які формувалися у країнах антигітлерівської коаліції, вони отримували від британців колір марун. Поступово він дійшов до Радянського Союзу, як це не дивно для багатьох буде чути. У 1967 році Василь Мергелов вирішив запровадити берет. Ця ідея була підтримана і зафіксована. Офіційним кольором повітряно-десантних військ СССР став марун. Зміна відбулася влітку 1968 року, коли було розпочато проведення операції “Дунай”.
Сучасною мовою можна сказати “це вічливі люди Радянського Союзу”, які вічливо висадились у вічливій Чехії для того, щоб придушити так звану празьку весну. Тоді висаджувалось 2 дивізії. Одна була в марунових беретах, одразу чехами ідентифікована, як десантна дивізія. Чехи почали чинити опір і втрати цієї дивізії були більшими, ніж втрати інших підрозділів. Друга дивізія навмисно висаджувалась в блакитних беретах для того, щоб імітувати миротворчі війська ООН. Це була військова хитрість, щоб захопити неушкодженим празький аеропорт.
У 1969 році наказом міністра оборони СССР було відкинуто ідею двох беретів і залишино тільки блакитний. І тільки у 1979 році цей берет став маркером десантури, коли на екрани вийшов фільм “В зоне особового внимания”.
Яна Холодна: Є питання від нашого слухача Масі Найєма (демобілізований, служив у 81 бригаді): чи колір «марун» відрізняється від берету «беркута» (колишній підрозділ МВС – прим. Авт.)?
Василь Павлов: Дивіться. Колір «беркуту», його ознака – цe краповий берет. Дайте мені характеристику, що таке краповий колір? Ніхто цього не знає! Якщо ми говоримо про шкалу кольорів – то вони визначаються спеціальним прибором. Ось, я маю альбом, де є кольори беретів. Це різний марун! З різними відтінками. Якщо ми говоримо про берет «беркуту» – він спаплюжений тими вчинками, які були в ньому скоєні, але сам колір не спаплюжений. Якщо ми кажемо про колір марун – це колір вишні, запікшоїся крові. Є спеціальний прибор, який видасть як називається певний відтінок – набором цифр. І тоді цей еталонний колір буде вважатись кольором берету ВДВ. Так само, коли командувач обирав колір, перед ним було покладено близько десяти беретів. Відтінки різні. Кожна людина по-різному сприймає. А скільки в нас зараз є блакитних кольорів на наших десантниках? Який з них блакитніший? Чи відрізняється російський блакитний від українського блакитного? Питання абсолютно влучне. Але людям потрібно роз’яснювати: нема поганих кольорів. Є погані люди, які роблять ці кольори уособленням поганого. Наприклад: всі люблять чорні машини, чорні телефони, ніхто ж не асоціює чорний колір з мундирами СС, які були виведені в 40-му році.
Володимир Сікан: Колір берету – це одне, в будь-якому випадку, представники Національної гвардії не будуть носити берет зі знаком крил, парашута і меча. І це буде визначати.
Яна Холодна: Розкажіть про цей символ.
Василь Павлов: Фактично це є уособлення тих ідей і традицій, які вкладаються в Десантно-штурмові війська. Це є данина традицій, одночасно, тим людям, які створили ці війська, а всі інші назви – це крила Архістратига Михаїла, який є їх покровителем. А меч – випалює скверну на землі. Він не має ніякого історичного підґрунтя – це символ. Війна, яку десантники ведуть на фронті – історики, а науковці ведуть її в головах. Це війна символів. Чи на щастя, чи на жаль, блакитний берет – став заручником цих символів. Реакція у суспільстві і за його межами, є ознакою того, що влучили у надзвичайно важливу точку. І коли це буде зроблено, український десантник буде вести свою самостійну історію. Ми ні в якому разі не відкидаємо історію! Це все сторінки історії. Болючої історії. Кожна сторінка історії має перегорнутись, і має бути осмислена. Але не забута. Ми не забудемо десантників, які лягли в блакитних беретах. Зараз десант знає всіх своїх полеглих. Знає поіменно, де, хто і як. Це ще й війна пам’яті.
Яна Холодна: Коли відбудеться зміна беретів?
Василь Павлов: 21 листопада має відбутись урочиста церемонія зміни беретів. А далі вже процедура відбудеться по підрозділам. У нас є знакова подія, яка запускає процес, а далі він вже розходиться по бригадам. Чи зобов’язані десантники, які служили в блакитних беретах, перевдягатись в марун? Ні. Це ваша пам’ять. Вона полягає в тому, що віддавши шану, ушанувавши тих, хто був до тебе, ти можеш розраховувати на шану до самого себе.