Україна не Росія і це видно одразу по прикордонних містах. Насправді, різниця не в мові, а державних атрибутах, російських товарах та шовіністичному мисленні місцевого населення.
Прикордоння України та Росії відзначене контрастами. Кожному відомий міф про «три братські народи» – росіян, білорусів та українців. Прикордонний пункт між цими трьома державами називається “три сестри”. Таку ж назву має кафешка на українському КПП.
З української сторони, в Чернігівській області є прикордонне село Сеньківка, через яке проходить траса до Чернігова. Хатки в цьому селі є переважно дерев’яними, а місцеві жителі говорять українською та російською мовами. В селі немає Леніна, а одна з місцевих жительок пояснює мені: «Приїхав Правий сектор і зніс Леніна».
Село виглядає сірим. Але ця сірість має свої причини – свого часу місцеві жителі винищувалися Голодомором та значний негативний вплив здійснила Радянська влада. Місцеві жителі досі не відійшли від колоніального синдрому меншовартості.
Але Україна потрохи відроджується. Проявляється це в сусідніх селах, які далі від конрдону, тут можна побачити навіть людей, які до мотоциклу причепили червоно-чорний прапор УПА.
За Сеньківкою знаходиться український прикордонний блокпост. На нашій стороні видніється напис: “Прикордонники українські патріоти”. Тут безперервно їдуть фури та перевіряють документи.
В кінці дороги знаходиться роздоріжжя на Білорусію та в напрямку Росію. В очі впадають бігборди російського та білоруського прапорів, а також один бігборд присвячений 1025 років Хрещення Русі.
Російський кордон вдається перейти без проблем. Це Брянська область Росії. Пішки доводиться йти до села, бо ніхто не хоче тебе підвозити, а на стоянці видно російські товари, які одразу дають розуміння переходу кордону. Нарешті бачу село Нові Юрковичі і на відмінну від українського, воно виглядає заможнішим (http://life.pravda.com.ua/society/2015/05/8/193677/).
Без бажання затримуватись тут, їду до м. Клімово на автобусі. Свого часу російські війська саме з цього міста пробували зробити наступ на Україну (https://focus.ua/country/312124/). Автобус возить від кордону і далі по Росії, крім мене та водія у ньому нікого немає. До дзеркал прив’язані « георгієвські стрічки». Одразу виникає відчуття когнітивного дисонансу – ними нагороджували воєнних Російської імперії і пізніше більшовики переслідували та навіть вбивали носіїв цих героїчних стрічок. У часи Другої світової війни такі стрічки носили власовці, які воювали на стороні Третього Рейху проти Радянської армії і лише з 1960-х років Радянська влада почала їх використовувати. Ось тому таке відношення до них вводить в ступор.
Місто Клімово знаходиться в 50 км від кордону. В центрі стоїть пам’ятник Леніну, в той час як в Україні їх вже масово зносять, бо прийняті закони про декомунізацію. Центральна площа міста є чистою.
З місцевими жителями, на жаль, суттєво поспілкуватися мені не вдалось. Лише для орієнтації в місті доводиться перекинутись кількома словами.
Натомість є міліціонери, які завжди раді з тобою поспілкуватися. У мене закінчилися гроші і не було інших можливостей знайти собі місце спати, як на автовокзалі. Але залізничний та авто вокзали закриваються в 20-00, а тому мені довелося спати на лавках.
Міліціонери вирішили до мене підійти. Коли в подібних ситуаціях зі мною розмовляли українські міліціонери в Харкові, то вони так довго зі мною не морочилися. Російські міліціонери до мене підійшли, перевірили документи і дозволили спати лише під дощем на лавці. Я так і зробив. Тільки комфортно ліг та вкрився спальником, як вони викликали у відділок на допит(на щастя -це бічні двері автовокзалу).
Ось така розмова відбувається у відділку з представниками правохоронних органів. Зі мною говорить переважно старший міліціонер, а молодший записує: «Львов – бандеровский город» – говорить старший міліціонер!
Намагаюсь йому пояснити, що «мой дед воевал», але він вперто не хоче приймати, наче щось може бути інакше.
Розпитують також про те, чи я брав участь на Майдані 2013-2014 та чи застосовував силу. Я говорю правду і кажу, що був його учасником та навіть камінчика не кинув у сторону опонентів. Старався з ними говорити обережно, бо якось не хотілося в щось вляпатись.( Насправді я 20 лютого 2014 року на Майдані в Києві розливав коктейлі молотова).
Далі розмова про українську владу показує повну відсутність логіки московської пропаганди:
– Вот это вас так довела украинская власть, которая пришла после Майдана
– Но у нас не было хорошей власти. Все Президенты были плохие.
– У вас был нормальний Кучма. Он много хорошего сделал.
– Но он построил эту систему.
– Вашу систему построила Америка.
Пізніше вони мене таки пустили спати до лавок автовокзалу, які знаходяться під накриттям. Далі до мене приїхала міліцейська машина- напоїли смачним чаєм і знову поїхали.
Я нагрівся і сподівався, що міліція про мене забула. Але пригоди на цьому не закінчилися. Щоб я не замерз вони мені запропонували, щоб я поїхав до місця, де сплять бездомні та гріються. Посадили мене в заднє відділення своєї робочої машини. Повозили мене кругами і знову повернули назад.
Аж коли доходило до ранку, тоді старший міліціонер взяв ключі та відкрив мені головне приміщення автостанції. Поклав спати мене на крайні лавочки, бо сказав що там є камера, і аби йому не дали по шапці я мушу поспати там. Потім буде мене в 4-тій годині ранку і каже чекати касиршу. Дочекався.
Далі їхати я не хотів – відчув бажання знову повернутися до країни, яку я сильно кохаю.
Так я пробув у Росії тільки один вечір, ніч та ранок. В 6:00 ранку звідти поїхав.
Прикордонні міста України та Росії не дають відчуття суттєвої відмінності. Все таки пострадянський простір тягнеться від Чопа до Владивостоку. І міфічні москалі за кордоном не є якимись другосортними та ненормальними, як часто про них думають українці. Та й мова не дає відчуття такої суттєвої різниці. Державні атрибути – двохголовий орел, прапор та російські гроші дають відчуття « іншості» російського простору. Також, у м. Клімово Ленін дає знати, що у нас щось змінилося. Україну зараз важко уявити з цим пам’ятником навіть у найменшому селі. Правда у відсутності Леніна є один недолік – місцеві жителі вважають, що на місці постаменту має бути якась альтернатива. Це може бути інший пам’ятник присвячений українським діячам, фонтан або озеленення території. Ну і, мабуть, найголовніша відмінність полягає в тому, що більшість народу Росії все ж таки люблять Путіна, як того, хто відроджує їхню імперію.
Автор Дмитро Тирусь