Чому без зміни економічної політики на Україну чекає економічне відставання як від решти світу, так і від найближчих сусідів

Вихід світової економіки з кризи, яку пов’язують із пандемією COVID-19, не лише створює нові  можливості, а й ставить низку країн перед новими викликами. У критичних умовах знову підтвердилося відоме правило, що кожен рятує передовсім себе. І навіть ті самі антикризові заходи, що полегшують відновлення в одних країнах, водночас провокують додаткові проблеми для інших. Тож, попри розмови про нібито рух світу в бік зниження значущості національних держав, насправді їхня роль у захисті інтересів власних громадян та економік лише зростає. А питання полягає головно в тому, чи здатні вони виконувати цю свою функцію.

Відновлення чи зростання

За даними квітневого звіту МВФ, загальний спад світової економіки у 2020 році склав 3,3%, а очікуване її зростання на рівні 6% у 2021 році дозволить суттєво перевищити докризові показники. Свіжі прогнози значно оптимістичніші за попередні, а глобальна економіка відновлюватиметься швидше, ніж очікувалося, завдяки масштабним програмам монетарного стимулювання. При цьому, на відміну від країн, що розвиваються, центральні банки розвинених держав зберігають політику «дешевих грошей» і надалі.

З іншого боку, серед найбільших економік, що розвиваються, найшвидші темпи зростання у 2021 році демонструватимуть Китай та Індія. Від останньої в МВФ очікують приросту ВВП аж на 12,5% через низьку базу порівняння 2020 року, коли індійська економіка втратила 8%. А Китаю у 2021 році хоч і прогнозують зростання «лише» на 8,4%, однак тільки завдяки тому, що у 2020 році його економіка стала єдиною у світі, що показала приріст на 2,3%. Тож у підсумку він навіть зміцнить свої позиції як у азійській, так і в світовій економіці.

Читайте також: Економіка локдаунного періоду

Активне вливання грошей у власні економіки найбільшими державами призвело до зростання попиту та цін на низку сировинних товарів, зокрема й тих, що продаються на світовий ринок з України. Проте коли йдеться про очікування від нашої економіки, офіційний урядовий прогноз передбачає не повне її відновлення до рівня докризових показників 2019 року: 3,8% приросту в 2021-му після спаду торік на 4%.

А це означає, що Україна й далі борсається на власному економічному дні, не маючи змоги вийти зі «спіралі деградації», коли кожен черговий економічний цикл зростання-спаду завершується тим, що вона опиняється в дедалі гіршій ситуації чи принаймні відстає від решти світу і навіть сусідніх країн. Наприклад, за офіційним прогнозом на цей рік, ВВП країни має шанс сягнути рівня лише у 81% від показника 2008-го та менш як 69% — від рівня 1991-го. Це означатиме також і подальше відставання від решти світу. Причому не лише динамічних азійських  економік, а й заможніших європейських сусідів. Наприклад, і в Польщі, і в Румунії приріст економіки у 2021 році очікується помітно більший, аніж був у них минулорічний спад.

Значно повільніше відновлення української економіки порівняно зі світовою — прояв і наслідок того, що пандемія не спровокувала у нас кризу, а лише поглибила її. Адже спад виробництва в різних галузях почав виявлятися ще з осені 2019 року — задовго до перших карантинів. Тож фактори, що призвели до кризи, нікуди не подінуться і після того, як світова економіка пристосується до наслідків COVID-19. Це стосується насамперед зниження конкурентоспроможності наявних українських підприємств у несировинних галузях в умовах, коли українські уряди тривалий час нехтували їхніми інтересами в своїй діяльності. Але на перспективу ще більш негативні наслідки має відсутність системної політики сприяння заснуванню, захисту на внутрішньому та просування на зовнішньому ринку українських виробників нових видів готової продукції.

Читайте також:  Саудовская Аравия планирует использовать украинские самолеты Ан-132D для разведки и РЭБ

Хибний шлях

І в уряді, і в НБУ продовжують покладатися на те, що українська економіка розвиватиметься як побічний результат успіху інших держав. Свої ж функції там зводять фактично до спостереження, збору і розподілу податків (Кабмін) та утримання цільового рівня інфляції (Нацбанк). Наприклад, квітневий звіт НБУ доволі відверто констатує саме такі очікування.

Основними джерелами часткового відновлювального зростання на 3,8% там визначено: 1) розширення внутрішнього попиту, що задовольнятиметься за рахунок збільшення обсягів імпорту; 2) зростання експорту сировинних товарів внаслідок вливання коштів у свої економіки іншими державами; 3) збільшення переказів від заробітчан та оплати послуг українських програмістів, які працюють на аутсорсі, внаслідок пожвавлення інших економік. Причому основним драйвером для зростання споживання, до того ж переважно імпортних товарів, будуть державні виплати, що формуються за рахунок нарощування боргів. Це вкрай хиткий фундамент для розбудови економіки.

Читайте також: Кредитування малого підприємництва. Велика імітація

Позаяк українці купують дедалі менше вітчизняних товарів, ефект від стимулювання споживання для внутрішнього виробництва буде нижчим, аніж для імпорту. Дані за І квартал 2021 року доводять, що зростання внутрішнього попиту в Україні на тлі спаду виробництва споживчих товарів та незахищеності внутрішнього ринку задовольняється саме за рахунок напливу продукції з інших держав (див. «Ринок для інших»). Її поставки суттєво перевищують аналогічні показники І кварталу докризового 2019 року саме по готових товарах, тоді як обсяги ввезення сировини для українських виробників чи навіть енергоносіїв є меншими або зіставними з докризовими рівнями. І останні прогнози Національного банку також виходять саме з того, що швидке відновлення споживчого попиту зумовить значне зростання обсягів імпорту. Водночас експорт зростатиме меншими темпами. Але найголовніше — стимулювання споживання потребує фінансових ресурсів, що в такій моделі економіки швидко виснажуються.

ЗА ДАНИМИ КВІТНЕВОГО ЗВІТУ МВФ, ЗАГАЛЬНИЙ СПАД СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ У 2020 РОЦІ СКЛАВ 3,3%, А ОЧІКУВАНЕ ЇЇ ЗРОСТАННЯ НА РІВНІ 6% У 2021-МУ ДОЗВОЛИТЬ СУТТЄВО ПЕРЕВИЩИТИ ДОКРИЗОВІ ПОКАЗНИКИ. УКРАЇНСЬКИЙ ОФІЦІЙНИЙ УРЯДОВИЙ ПРОГНОЗ ПЕРЕДБАЧАЄ 3,8% ПРИРОСТУ В 2021-МУ ПІСЛЯ СПАДУ ТОРІК НА 4%

У 2021—2022 році справді є підстави розраховувати на подальше нарощування експорту сировини з України. Азійські країни, що розвиваються, активно нарощуватимуть імпорт товарів. Зокрема в Китай МВФ прогнозує його збільшення уже цього року на 9,8%, в Індію — 19,8%. Крім того, цьогорічний урожай, найімовірніше, буде значно більшим, аніж один із найменших за останні роки минулорічний. Це стане додатковим фактором збільшення поставок агропродукції, принаймні в фізичних обсягах. Попри конкуренцію з постачальниками з Австралії та Бразилії, цілком можуть зрости поставки й української залізорудної сировини. Адже в Китаї, що останнім часом став основним ринком для вітчизняної руди, приріст промислового виробництва з початку року б’є рекорди (у січні — лютому 2021 року зріс на рекордні 35,1% порівняно з тим самим періодом 2020-го).

Проте перспективи для галузей, що працюють на внутрішній ринок чи тим паче експорт промислової продукції, виглядають значно гіршими. Хоч і з різних причин, вони навряд чи зможуть суттєво наростити виробництво навіть порівняно з минулорічним дном, а переважно ризикують просісти ще глибше.

Читайте також:  Кто крышует ювелирную мафию и контрабанду на Закарпатье. Про клан Гелетей-Балога

А сировинний експорт зовсім скоро теж вичерпає свій потенціал. Ціни на українську продовольчу й рудну сировину уже сягнули високих рівнів, і потенціал їх подальшого зростання обмежений. Цю загрозу бачать і в НБУ, де очікують, що «з огляду на зворотний тренд у 2022—2023 роках нарощування номінальних обсягів експорту припиниться, незважаючи на збільшення фізичних обсягів». Але доти можливості для розвитку внутрішнього ринку, які поки що дають значні потоки виручки від продажу української руди, зерна чи олії, також будуть безглуздо втрачені.Подорожі на дні

Змінити пріоритети

Щоб розраховувати на стале зростання, а не покладатися на ефект низької бази порівняння й відскоку від минулорічного дна, необхідно змінювати економічну політику та сприяти зростанню виробництва. Успішний розвиток України та збільшення національного багатства потребують тісної взаємодії держави й національного бізнесу. Потрібно створювати умови не просто для зростання споживання товарів і послуг, а для того, щоб дедалі більшу частину товарів, що їх використовують в Україні, виробляли всередині країни.

Насамперед збільшення виробництва готової продукції потребує кардинального зростання інвестицій як у створення нових, так і модернізацію старих потужностей. Однак саме за цим показником Україна з кожним роком дедалі більше відстає. Частка інвестицій навіть у нашому надзвичайно малому ВВП просто мізерна порівняно з тими країнами, що демонструють значно динамічніші темпи зростання. Зокрема у 2020 році в Україні вони становили всього 6,6% від ВВП, тоді як у сусідніх Польщі та Румунії 17,4—17,8%, а в азійських країнах взагалі у 4—7 разів більше (В’єтнам — 26,4%, Індія — 28,4%, Китай — 43,7%).

Читайте також: Занепад чи поштовх

Для їх нарощування потрібна зміна економічних пріоритетів держави. Адже зараз ані політика уряду, ані НБУ не сприяє їх збільшенню. За незахищеного від зовнішніх конкурентів внутрішнього ринку вартість грошей для бізнесу в Україні залишається значно вищою, аніж у більшості країн, із постачальниками з яких доводиться конкурувати. Банківська система продовжує працювати навиворіт: як нещодавно відзначив чинний голова НБУ, вже майже 40% усіх депозитів із банківської системи витрачено на купівлю державних облігацій. Таким чином, замість бути інструментом накопичення та інвестування у виробництво, вона забезпечує вилучення коштів із реальної економіки для фінансування державного боргу на тлі стагнації виробництва.

Розрекламована ще на початку минулого року програма пільгового кредитування стартапів серед малого та середнього бізнесу «5—7—9» за понад рік (станом на кінець квітня 2021 року) забезпечила видачу інвестиційних кредитів менш як на $200 млн. Абсолютна більшість тих, хто по них звертається, отримує відмову. Недарма ж дані про це приховуються або публікуються з великою затримкою. Зокрема, наразі є інформація лише за 2020 рік, коли було видано менш ніж чверть запитаної суми кредитів, і отримати їх зміг лише кожен восьмий заявник.

Під обіцянки дешевих кредитів від представників чинної влади насправді лише зростає банківська маржа між кредитами та депозитами, що їх накопичує бізнес та населення. І український бізнес платить за кредитами взагалі майже у 2,5 раза більше, аніж отримує за свої кошти на депозитах.

Понад те, останнім часом НБУ заходився ще більше підвищувати й так високу облікову ставку, хоча в країнах, де вона й раніше була нижчою, її залишають на старому рівні або піднімають значно повільніше. Лише за два місяці вона зросла з 6% до 7,5%. Це виправдовується стримуванням інфляції на цільовому рівні близько 5%. Хоча її зростання відбувається з абсолютно не залежних від України обставин, а отже, спроби штучного стримування можуть мати лише катастрофічні наслідки для економіки.

Читайте також:  Туристов нет, в ход идет РПЦ - в оккупированном Крыму помолятся за курортный сезон - 2017

Показово, що ухвалюючи рішення про підвищення вартості грошей в Україні, в НБУ чудово усвідомлюють усе це. Наприклад, у останньому своєму звіті вони визнають, що «в Україні інфляція є доволі чутливою до шоків пропозиції на продовольчому ринку, що пов’язано зі значною вагою продуктів харчування в структурі споживання», як і те, що «активізація глобальної економіки в умовах м’якої монетарної політики призвела до посилення інфляційного тиску з боку країн — основних торгівельних партнерів України». Свідомі в НБУ й того, що «провідні центральні банки продовжуватимуть м’яку монетарну політику», тобто в себе ставок не піднімають.

Читайте також: Увімкнути інстинкт виживання

Але попри те що підвищення облікових ставок не здатне зарадити зростанню цін ані на продовольчу сировину, ані на енергоносії, викликаному динамікою на світових ринках, в НБУ й далі підвищують ставки. Але якщо це підвищення не може зупинити зростання цін на експортні сировинні товари чи імпортні енергоносії, то цілком здатне спровокувати дефляцію в галузях, що працюють на внутрішній ринок. Зменшення кількості грошей в умовах, коли ціни на товари і послуги першої необхідності (харчі, опалення, електроенергія) продовжують стрімко зростати, змушуватиме українців скорочувати споживання послуг та інших промислових товарів. А відтак провокуватиме зменшення їх виробництва, зайнятості та доходів у цих сферах.

Внаслідок цього відбуватиметься програмування спаду в галузях за межами виробництва сировини для інших економік. Причому в НБУ не приховують, що й «у разі різкого зниження світових цін на основні товари українського експорту з нинішніх досить високих рівнів або ж значного подорожчання енергоносіїв посилиться девальваційний тиск на обмінний курс гривні… НБУ вдасться до жорсткішої монетарної політики». Тобто зміна кон’юнктури на світових сировинних ринках на протилежну нинішній так само загрожує подальшим ускладненням доступу українських виробників до кредитних ресурсів.

Підпорядкування державної політики утриманню рівня інфляції без огляду на те, як це впливає на виробництво готової продукції чи послуг в Україні, програмує поглиблення кризових процесів. В умовах, коли саму цю інфляцію у світовому масштабі розкручують антикризові пакети інших держав, воно є цілковито штучним механізмом стримування розвитку національного ринку. Тим більше, що за даними самого ж НБУ за увесь період інфляційного таргетування лише 16% часу  показник інфляції був в цільовому діапазоні. В інший час він або перевищував цільові рівні (як-от протягом відновлювального зростання 2016—2019 років), або перебував нижче за них (з грудня 2019 року до грудня 2020-го) під час спаду української економіки. І це закономірно. Адже, на відміну від розвинених країн із високою часткою послуг у структурі споживання та значно меншою часткою зовнішньої торгівлі, в Україні внутрішні механізми регулювання інфляції безпорадні перед тим, що відбувається на світових товарних ринках.

ОЛЕКСАНДР КРАМАР