Головне, що треба вбити собі в голову: Росія вмирає. І не десь там колись — а прямо зараз, на очах, в режимі онлайн, у прямій трансляції з українських полів, цвинтарів Тульської області, розбитих сховищ у Сирії, пустих військкоматів і обваленого бюджету. Війна — не розширення імперії, а масштабна спецоперація з самознищення. Кремль кинув у топку усе: армію, економіку, дипломатію, майбутнє і власне населення. І тепер з кожним днем ця топка жере все більше — а толку нуль.
В 2022-му Путін збирався захопити Київ за три дні. У 2023-му він розповідав про «священну війну». У 2024-му він просто мовчав, бо не було що сказати, коли ЗСУ почали перемелювати по 20 тисяч його солдатів на місяць. У 2025-му він взагалі зник із геополітичних подій, бо вже навіть диктатори почали уникати його, як прокаженого. А в 2026-му він вийде в новинну стрічку або з інсультом, або з новим указом про тотальну мобілізацію школярів і в’язнів із туберкульозом. Бо більше нема кого кидати в окопи. Росія витратила не тільки армію — вона витратила саму ідею сили.
Жодне село, жодна промзона, жоден посад, який РФ віджала у 2023-2025 роках, не варті того, щоб викладати по 30 життів за квадрат. Це не війна — це масове самоприношення, яке вже не має навіть географічного сенсу. За два роки вони захопили 0,8% території України. Навіть якщо цю швидкість подвоїти — їм знадобиться 80 років, щоб дійти до Ужгорода. Але проблема в тому, що ресурсу на 80 місяців немає. Бо вся ця «сверхдержава» живе в кредит — від Ірану, КНДР, Китаю, чорного ринку, крипти, похоронних агентств і валіз із кешем.
Вся так звана тактика РФ — це штурми мотопіхотою, яка виїжджає на мотоциклах і вмирає ще до того, як встигне дістатись до посадки. Це не стратегія — це суїцид із затримкою. Техніки нема. Дрони самі купують. Броніки шиють по домах. РФ уже відмовилась від колон, бо не вистачає БМП. Вони сунуть дрібними групами, які гинуть по дорозі. Дрони знищують усе. Артилерія — без снарядів. Командування — без мозку. А солдати — без жодної мотивації.
На фоні цього — економіка. Вона тупо не витягує. Гробові виплати, компенсації вдовам, зарплати контрактникам, субсидії ОПК — усе це зжирає більше 2% ВВП. Це мільярди рублів на місяць. І замість ефекту — жопа: інфляція зжирає зарплати, авторинок просів на 26%, виробництво впало, автокредити не беруть, навіть Ладу вже купити нема на що. Залишається лише одне: дати в руки мертве тіло і сказати — «Дякуємо за Ладу Калину».
Але найсмішніше — це зовнішня політика. РФ викинули навіть із Кавказу. Пашинян уже вважає себе союзником Франції. Вірменія плює на ОДКБ і віддає коридори під контроль США. Азербайджан арештовує вагнерівців і допомагає Україні. Казахстан друкує підручники про колоніалізм Москви. Середня Азія забула, що таке Москва. Близький Схід більше не слухає, бо росіяни там нічого не можуть. В Сирії — провал, авіація РФ літає з чавунними бомбами. У відповідь — дулі. І навіть Іран вже думає, чи не кинути цього дохлого союзника, бо від нього нуль користі. Су-35 Іран не отримав. ППО теж нема. Навіть Індії не можуть відвантажити замовлений С-400 — усе йде на латання дир на фронті.
А тепер найгірше — демографія. Вбитих і поранених — під мільйон. Рождаємість — в мінус. Статистика смертності — засекречена. В селах вже нема кому копати могили, бо всі або в трунах, або на фронті, або в запої. І навіть ті, хто вижив — не будуть новим поколінням. Бо що ти скажеш дитині, коли тато пішов за «Ладу Калину» і не вернувся?
І поки це все коїться — НАТО посилилось. Швеція й Фінляндія вже в альянсі. Всі європейські країни готуються до 5% військових витрат від ВВП. Захід качає оборонку. Україна освоює дрони, автономні системи, FPV-рійи. А що робить РФ? Веде війну наче 1943-й. Без тактики. Без технологій. Без шансів.
Путін — це не стратег. Це залежний фанатик, якому вже ніхто не вірить. Навіть Трамп, навіть Орбан, навіть Сі Цзіньпінь не ставить на нього. Його бояться — але не як гравця, а як скажену моль, яка може зірватись і вкусити. Але міль не виграє війну. Вона лише зжирає власну країну зсередини.
Історичний момент очевидний: 2026 рік стане фінальною фазою деградації. Росія вже не просто втрачає ресурс — вона втрачає сенс. Вона не знає, навіщо воює, кого намагається зламати, і хто ще залишився в цьому дурдомі. Її армія — уламки. Економіка — зомбі. Дипломатія — труп. Імперія, яка з’їдає себе і кричить, що перемагає.
Це вже не війна за майбутнє. Це — довгий, кривавий, тупий суїцид. І він не закінчиться капітуляцією. Він закінчиться крахом. З тріском, з гниттям, з хропінням у бетонному мішку. І світ це вже зрозумів. Залишилось лише дотиснути. Зробити так, щоб ця моль більше не вилізла. Ніколи.