Десь у тихій сільській місцевості графства Сассекс, подалі від туристичних маршрутів і жвавих автомагістралей, ховається споруда, яка більше схожа на декорації до фільму про аристократію, ніж на реальний об’єкт. Видання Novus News дослідили сутуацію. За задумом це мав бути грандіозний маєток — настільки великий, що його порівнювали з королівськими резиденціями Великої Британії. Та замість розкішного дому з бездоганними фасадами, оздобленими залами й доглянутими садами, сьогодні там стоїть недобудована гігантська руїна, яку природа й час поволі «розбирають» на частини.
Йдеться про Гамільтон-Палас — об’єкт, що давно обростає чутками. Місцеві переказують, ніби якби будівництво довели до кінця, маєток міг би бути навіть більшим за Букінгемський палац. Утім реальність виявилася зовсім іншою: будівля залишилася незавершеною, багато років простоює, занепадає й поступово перетворюється на небезпечну пастку для випадкових відвідувачів.
Маєток, який мав стати символом розкоші
Історія цього місця починається в середині 1980-х. Саме тоді стартували роботи над проєктом, який замислювали як показову резиденцію з претензією на винятковість. Будівництво, за наявними відомостями, розпочали у 1985 році на замовлення бізнесмена й мультимільйонера Ніколаса ван Гогстратена. Його ім’я у Великій Британії не раз звучало в контексті гучних скандалів і судових суперечок, але на момент старту проєкту акцент був інший: гроші, амбіції та бажання залишити після себе щось монументальне.
Задум виглядав як виклик усьому навколо: у сільській тиші — споруда масштабів, що асоціюються з монархією. Простір, де зазвичай стоять фермерські будинки або невеликі садиби, мав отримати об’єкт, який міг би стати приватною «фортецею» розкоші. Високі стіни, об’ємні корпуси, величезна площа — усе це натякало на те, що амбіції забудовника не знали меж.
Але навіть найпишніший проєкт без завершення перетворюється на протилежність мрії. Замість символу статусу Гамільтон-Палас став символом недобудованих планів.
Хто такий Ніколас ван Гогстратен і чому навколо нього стільки суперечок
Постать замовника завжди впливає на те, як сприймають об’єкт. Ніколас ван Гогстратен, за описами в матеріалах британської преси, походив із робітничої родини в Сассексі. Його історія схожа на класичний сюжет про стрімкий фінансовий злет: повідомлялося, що мільйонером він став у 22 роки. У період найбільшого успіху його статки оцінювали дуже високо — у сотні мільйонів фунтів. Водночас пізніші оцінки називали значно скромніші цифри щодо статків родини.
Та фінансова траєкторія — лише частина портрета. Ван Гогстратена неодноразово згадували у зв’язку зі скандальними юридичними історіями, що формувало навколо нього репутацію людини, яка викликає суперечливі емоції. Саме тому Гамільтон-Палас для багатьох став не просто недобудовою, а майже матеріальним відбитком конфліктної біографії власника: грандіозний задум, який застряг у невизначеності.
Журналісти NovusNews також писали, що маєток ніколи не був заселений. Ба більше, існує версія, що сам власник тривалий час мешкає за межами Британії, зокрема в Зімбабве, і лише зрідка приїздить до Сполученого Королівства. Це підсилює відчуття «порожнечі» навколо будівлі: ніби вона існує без свого господаря, без функції й без майбутнього.
«Дім-привид» і «найбідніше місце Британії»: як це бачать місцеві
Коли величезна споруда роками стоїть порожня, вона неминуче стає частиною локальної міфології. У випадку Гамільтон-Паласу ці образи — похмурі. Один із місцевих жителів назвав недобудований маєток «найбіднішим районом у Британії». На перший погляд, це звучить парадоксально: як може гігантський «палац» асоціюватися з бідністю? Але сенс у тому, що недобудова — це не багатство, а руїна: бетон і порожні віконні отвори, відсутність життя, занепад замість розвитку.
Інший мешканець охрестив його «домом-привидом Сассексу». Такий ярлик легко зрозуміти: занедбані коридори, тіньові порожнини приміщень, сліди руйнування — усе це нагадує сценарій для історій про привидів. Але в реальності найстрашніше тут не містика, а цілком практичні ризики: незахищені конструкції, небезпечні проходи, можливість падінь і травм.
Парадокс у тому, що об’єкт, який міг би стати архітектурною домінантою й приводом для гордості, перетворився на місце, якого бояться й яке соромляться показувати.
Чому будівля викликає тривогу: «смертельна пастка» на околиці
Занедбані будівлі часто притягують підлітків і шукачів гострих відчуттів. Гамільтон-Палас, за словами місцевих, став саме таким магнітом. Люди скаржаться, що територія належним чином не захищена: огорожі пошкоджують, а молодь пробирається на ділянку та прямує до будівлі. Для когось це «пригодницька» вилазка, для когось — спосіб убити час. Та ризики очевидні: якщо конструкції нестабільні або в приміщеннях є небезпечні ділянки, будь-яке проникнення може закінчитися трагедією.
Один із мешканців у коментарі британській пресі підкреслював, що місце фактично стало «точкою тяжіння» для дітей, яким нічим зайнятися. Він наголошував: владі давно час перевірити нерухомість і переконатися, що вона не становить загрози, адже підлітки, які проникають усередину, реально можуть загинути.
Це вже не просто естетична проблема недобудови. Це питання безпеки й відповідальності: хто контролює об’єкт, якщо він десятиліттями стоїть порожній? Чиїм завданням є унеможливити проникнення? І як діяти, якщо власник фактично не присутній?
Антисоціальна поведінка і тіньова «слава» місця
Коли локація стає майданчиком для незаконних проникнень, вона часто притягує не лише підлітків, а й ширший спектр небажаної активності: вандалізм, сміття, пошкодження майна, інколи — небезпечні експерименти з вогнем або алкоголем. Саме тому деякі жителі висловлювали занепокоєння, що будівля сприяє антисоціальній поведінці в околицях.
Навіть якщо проблема не набуває масштабів кримінальної зони, вона все одно змінює атмосферу. Замість спокійного сільського життя — постійні розмови про те, хто знову переліз через паркан. Замість відчуття безпеки — тривога через можливу біду. І це створює напруження між місцевими мешканцями та інституціями, які, з їхнього погляду, реагують надто повільно.
Що кажуть місцеві органи влади
Районна рада Вілдена раніше коментувала ситуацію, наголошуючи, що Гамільтон-Палас не знаходиться у густонаселеній місцевості. За їхніми словами, найближча громадська дорога пролягає на самому східному краї маєтку, а від головної будівлі її відділяють поля та лісові масиви. Тобто об’єкт, формально, не стоїть «під вікнами» житлових кварталів.
Водночас у раді зазначали: якщо існують побоювання щодо небезпечної споруди, про це можна повідомити, і тоді вони проведуть додаткову перевірку. А питання антисоціальної або незаконної діяльності, як підкреслювали представники влади, належить до компетенції поліції.
Такий підхід типово бюрократичний: є формальна процедура — звертайтеся, і буде розслідування; є поліція — повідомляйте про правопорушення. Проте місцеві мешканці часто очікують не лише реакції «після факту», а й превентивних дій: посилення охорони, реального контролю доступу, юридичного тиску на власника або пошуку рішень щодо подальшої долі будівлі.
Як руїна перетворюється на «пам’ятку» — і чому це небезпечно
Парадокс Гамільтон-Паласу в тому, що він одночасно викликає і відразу, і цікавість. З одного боку — це символ занепаду: недобудова, яка роками не виконує жодної корисної функції. З іншого — саме масштаб робить її «визначною»: людям цікаво подивитися на те, що не вписується в довколишній ландшафт.
Такі місця часто стають об’єктами урбан-туризму: ентузіасти шукають покинуті споруди, фотографують їх, знімають відео, публікують маршрути. Але тут є тонка межа: коли покинута будівля стає «атракціоном», це може збільшити потік нелегальних відвідувачів, а отже — і ризики травм, і масштаби пошкоджень.
Крім того, чим довше будівля стоїть без догляду, тим більше вона руйнується: потрапляння вологи, морозні цикли, корозія, ослаблення перекриттів. Те, що колись виглядало монументально, з часом може стати реально нестабільним. І тоді один необережний крок або падіння уламка можуть мати фатальні наслідки.
Чому Гамільтон-Палас так і не став домом
Офіційної «однієї» простої відповіді, чому будівництво не завершили, у публічних джерелах зазвичай немає. Але логіка подібних історій часто схожа: мегапроєкти потребують не тільки грошей, а й політичної волі, юридичної чистоти, стабільних планів, безперервного менеджменту. Якщо виникають судові суперечки, змінюється фінансовий стан, з’являються конфлікти з місцевими правилами або просто зникає мотивація — будівництво може завмерти на роки.
У випадку Гамільтон-Паласу ключовий факт залишається незмінним: маєток, попри десятиліття існування, так і не був заселений. Тобто він не перетворився на місце життя — лише на об’єкт, який постійно «обіцяє» бути чимось, але фактично не є нічим завершеним.
Що може бути далі: три сценарії
Подібні недобудови зазвичай рухаються одним із кількох шляхів:
1. Консервація та посилення безпеки
Територію реально охороняють, доступ блокують, конструкції мінімально укріплюють, щоб запобігти аваріям.
2. Добудова або переосмислення
З’являється інвестор, змінюється концепція, будівлю або доводять до розумного завершення, або адаптують під іншу функцію (готель, апартаменти, подієвий простір). Це складний і дорогий шлях, але він повертає сенс існуванню об’єкта.
3. Демонтаж
Якщо стан стає критичним, а перспективи нульові, руїну можуть знести. Для місцевих це інколи найреалістичніший варіант: прибрати небезпечну «дірку» в ландшафті та зняти постійну проблему.