Макс Юр’єв (Максим Юрійович Ковтонюк) активіст чи аферист: як заробити на боротьбі з забудовами у Києві

У чому різниця між реальним активістом та активістом «професійним»? У тому, що останній намагається не вирішити проблему, а її порішати. Особливо виразно це видно, коли йдеться про будь-які будівельні проекти. У Києві сформувалася ціла когорта персонажів, які займаються шантажем девелоперів. Просять гроші як «відступні».

Є ті, хто спеціалізується на конкретному районі. Яскравий приклад – блогер Макс Юр’єв, який займається тим, що «кошмарить» Голосіївський район. Він активно провокує скандали, доводячи ситуацію до абсурду. Тактика наступна: спочатку «активіст» піднімає місцевих жителів проти того чи іншого будівництва, а після галасу починає тихо «зливатися».

Читайте також: Кличко звільнив свого заступника, який будував Подільський міст

Найбільше йому подобається влаштовувати “кипиш” на проспекті Лобановського. Наприклад, нещодавно він спровокував бійку з однією із релігійних протестантських громад. Не сподобався паркан. Потім, неподалік, воював із будівництвом дороги. Захищав гаражі – незаконно встановлені. Конфліктував з офісом архітектурного бюро, що знаходиться тут. До цього з офісом IT-компанії Terrasoft. Ще протистояв він одному зі столичних вишів, який будує свій корпус.

Всі ці історії поєднує одне – абсолютно нульовий результат. Все, з чим він боровся, перемагало. Дороги благополучно збудовані, згадані вище незаконні гаражі знесені, а в нього – безробітного, на кожному новому конфлікті з’являлася дедалі нова модель iPhone.

Сам ватажок «активістської» зграї має таку кількість «прогалин» у своїй біографії, що аферистський бекграунд стає очевидним сам собою. Почнемо з того, що наш псевдогерой – не Юр’єв, а Максим Юрійович Ковтонюк. Це можна було б пробачити, якби не те, що він поширює фейкову інформацію про себе у всіх напрямках.

Наприклад, на його сторінці можна виявити, що він закінчив престижний вуз – Національну академію держуправління при Президентові України. Тільки тут Юр’єв-Ковтонюк нахабно бреше. Справа в тому, що закінчив Національну академію управління – зовсім інший заклад. Альма-матер нашого «активіста» – напівдохлий приватний вуз, який ніколи не мав жодної ваги і виживав, прикриваючись своїм успішнішим «тезкою». Що можна говорити про університет, якщо в ньому навчається… 12 осіб на денній формі та 39 на заочній. До речі, це питання до Міносвіти – чому такі шарашкіни контори досі існують.

Політичну партію Юр’єв-Ковтонюк обрав відповідно до університету. У 2014 році він вирішив стати депутатом Київради і вирушив до «Спільної Дії» Тетяни Монтян – скандально відомої адвокатеси, вдови покійного екс-судді Київського міськсуду Юрія Василенка, яка не особливо приховує свої проросійські погляди. Її розповіді про те, що українська армія обстрілює «мирні села», добре розходяться Рунетом. Втім, «вата» до Київради тоді не пройшла, і «активіст» депутатом так і не став.

До речі, під час подання документів під час свого безуспішного балотування Юр’єв-Ковтонюк засвітив свою роботу – він вважався керівником відділу ПП «Монкальєрі». Тут теж є цікавий нюанс: останнім часом при оформленні кредитів він почав гордо позначається заступником директора тієї ж таки «Монкальєрі».

Тут розкрилася ще одна цікава історія. Власником компанії виявився Мауро Конті – легендарна особистість. В Італії жителя острова Мальта було засуджено до 11-ти років позбавлення волі за звинуваченням у махінаціях, підробці кредитних карток, банківської документації та привласненні чужого майна. За даними італійської газети «Ля Републіка», з 1990 по 1992 рік Конті ошукав більше десятка фірм та сотні людей. Його афери призвели до краху двох великих фінансових установ. Італійська поліція називала його «найщасливішим шахраєм десятиліття» – він обчищав банки, практично не залишаючи жодних слідів. Його також підозрюють у скоєнні фінансових афер в Угорщині, Чехії, Хорватії та Греції.

Так що Юр’єв-Ковтонюк має гарного вчителя. Щоправда, йому варто було б розповісти своєму «падавану» одну важливу аксіому – рано чи пізно кожним аферистом-активістом починають цікавитися правоохоронні органи. І тоді мало не здасться.

Поки цього не сталося, ми як представники преси залишаємо за собою право уважно стежити за фокусами Юр’єва-Ковтонюка та описувати його чергові «подвиги».